Нарис-опис
Вступ
(давнє минуле
місцевості, обставини заснування)
Наш край - край легендарної
історії.
З VII ст. до III ст. до н. е. жах на племена Східної
Європи та Близького Сходу наганяли племена скіфів, які прийшли з глибин Азії і
вторглись у Північне Причорномор'я. Скіфи завоювали величезну для тих часів
територію між Доном, Дунаєм і Дніпром, частину Криму (територію сучасної
Південної і Південно-Східної України), утворивши там державу Скіфію.
Найґрунтовнішу характеристику та опис життя і побуту скіфів залишив грецький історик
Геродот. У V ст. до н. е. він особисто відвідав Скіфію і описав її. Скіфи були
нащадками індоєвропейських племен. Вони мали свою міфологію, обрядовість,
поклонялися богам і горам, приносили їм кровну жертву. Наприкінці III ст.
до н. е. Велика Скіфія під
натиском сарматів припиняє своє існування. Частина скіфського населення
відійшла на південь і створила дві Малі Скіфії. Одну, що називалася Скіфське
царство (III ст. до н. е. — III ст. н. е. із столицею у Неаполі-Скіфському в
Криму, іншу — в нижній течії Дніпра. Яскравим свідченням Великої Скіфії є так звані «царські кургани » —
величні поховання її володарів та вищої скіфської знаті, рівних яким за
масштабами споруд та багатством начиння, мабуть, немає серед старожитностей
Європи. Скіфським царям для потойбічного життя залишали багато коштовної зброї,
прикрас, одягу, посуду. Разом з померлими клали прислугу, коней. Могилу накривали дерев'яним настилом і насипали зверху величезний
курган.
Найвідоміші скіфські поховання — це кургани Солоха й
Гайманова Могила на Запоріжжі, Товста Могила та Чортомлик на Дніпропетровщині.
Численні археологічні знахідки з цих поховань дають уявлення про світобачення
скіфів. На зміну скіфам у III ст. до н. е. в причорноморські степи
прийшли сармати. Ці споріднені зі скіфами іраномовні кочовики
походили з приуральсько-поволзьких степів.
Володарювання сармат у причорноморських
степах тривало майже 600 років.
Найдавніші сліди перебування людини на території села
відносяться до тієї епохи.
Племена епохи, що проживали в цих місцях, залишили і могильники.
Кількість
їх складаються із 12 і більше курганів, розташовані поблизу села уздовзж річки Молочної.
1795 році Катерина II дозволила ногайцям переселитися на
Молочні води. В той час на берегах ріки Молочної не було ніяких населених
пунктів, був лише степ, у якому можна було зустріти вовків, лисиць і велику
кількість диких коней. Спочатку з'явився Кизл-Яр ( зараз територія Мелітополя),
а у 1810 ногайців було переведено ближче до Азовського моря, а на їх місце
обживалися селяни.
Під час російсько-турецьких кампаній російська армія під
керівництвом
О. Суворова проходила по цих землях.
Одна з вулиць села носить ім'я Суворова.
У Бердянському
уїзді виникло село Мордвинівка. За хоробрість і мужність у російсько-турецькій війні грек
Ламбро Качоні отримав чин майора та землі у володіння. Грек був відважним
моряком, тому землеробство його не приваблювало. З цієї причини продав свої
землі графу Мордвинову.
Слід зазначити, що граф Микола Семенович Мордвинов
був людиною освіченою, прогресивних поглядів. О. Пушкін присвятив йому вірш
«Мордвинову», Рилєєв оспівує його в оді «Громадянська мужність». Мордвинов єдиний з Верховного суду відмовився
підписати смертний вирок декабристам.
Численні маєтки
Мордвинова приносили гарний прибуток завдяки вмілому керівництву і гуманному
ставленню до кріпаків. На землях біля Овечого броду було невелике поселення
ногайців. Згодом воно відійшло ближче до моря, а на землі Мордвинова переселились перші сім сімей.
З того часу перша вулиця має назву П'ятихатка. У 1811 році дочка графа Віра
Миколаївна вийшла заміж за Аркадія Олексійовича Столипіна, а землі отримала як
посаг. У 1820
році в селі нараховувалось 380 осіб. За селом було закріплено 2870 десятин
землі в тому числі:
церковна
– 368 десятин;
поміщицька - 864 десятини
селянсько-середняцьких - 4259 десятин
селянських-124 десятини
Селянські наділи не перевищували 1,5 десятини. Земля оброблялась
примітивним інструментами, тому врожай був 8-10 відсотків з десятини. У поміщицькому
господарстві було: жаток-22; плугів кінних-87; борон-36.
А в 1835 - 1847 рр. населення значно збільшилось після
переселення кріпаків з Пензенського маєтку Столипіних.
У 1864 році у селі
було вже 89 дворів. Мешкало 623 особи.
У 1861 році в
Російській імперії відмінили кріпацтво. Селяни отримали землі, але звичайно ж
не найкращі. Біля ріки та ближче до лиману Молочного землі з солончаком, не
плодючі. Кращі землі залишились пану, селяни були невдоволені. У 1865 році вони
написали листа царю, 80 мешканців села поставили хрестики. Петро Лук'янов та
Макар Федосєєв пішли із скаргою до царя. Землі розподілили справедливо.
Село починається з
храму. У 1871 році син Столипіних Дмитро Аркадійович почав будувати храм.
Церкву освятили у 1882 році в ім'я Віри, Надії, Любові.
В роки революції
1905-1907 рр.
в селі був бунт селян під керівництвом Орехова Івана Мироновича і Федосєєва Олександра Михайловича. В листопаді 1905 р. селяни відібрали землі в церкви і
користувались до 1907г. Орехов І.М. Федосеєв О.М. були пов'язані з революційною
групою м. Мелітополя.
Владі стало відомо
про діяльність Орехова і Федосєєва. Вони були заарешовані і посаджені до тюрьми на три роки.
На кінець ХІХ століття в селі нараховувалось 190
дворів. Чисельність населення складала 1323 особи, чоловіків
-664, жінок -659. У селі були хлібний магазин, сільська управа, земська школа,
лавка.
Перед І Світовою війною в Мордвинівці було 218
дворів, в яких мешкало 1820 селян (920 чоловіків і 900 жінок).
Першим головою Мордвиніської сільської ради
Вознесенської волості Бердянського уїзду був Спиренко Єрмолай Платонович. Про його обрання свідчив протокол №1
від 10 лютого 1920, який у 1960 р.
зберігався у Мелітопольському державному архиві. У травні 1920 року був
створений ревком у складі:
- Сахацький Сергій Васильович
- Лук'янов Терентій Єгорович
- Дидичкін Павло Єфремович
- Захаров Ємел'ян Іванович
У 1925 році у селі було 363 двори, населення складало 1738
мешканців (чоловіків-844, жінок -894). У фактичному використанні було 4707
десятин землі. Було 71 криниця. У селі вироблялась соняшникова олія, існувала
ковальня. У 1920 році відкрилась семирічна трудова школа, директором якої був Ф.І. Гладілін. У 1927 році було
створено "СОЗ" імені Шевченка і комуна імені Разіна, а у 1929 завдяки
їх об'єднанню утворився колгосп "Ідея Ілліча", який проіснував до 1990 р. Першим головою колгоспу був Бортнік Іван Філіпович.
Сучасний
стан.
Село Мордвинівка розташовано в 15 км від міста Мелітополя на
правому березі річки
Молочної, поблизу Молочного лиману.
Площа - 349 га.
Населення - 1056 мешканців.
В селі є сільська рада, загальноосвітня
школа, сільський клуб, п'ять торговельних закладів, поштове відділення, ФАП,
сільська бібліотека. На
території села розташовані 2 сільськогосподарських підприємства: «Маяк» і
«Злагода», працює цех з переробки морепродуктів та меблевий цех. Навколо села
розкинулись черешневі сади. Більшість мешканців села існує за рахунок
присадибних ділянок.
Значні
для села історичні події
Багато славних подій відбувалась в минулому в історії села.
Наші мордвинівці були людьми сміливими і волелюбними, незважаючи на те що
Мордвинівка була єдиним кріпацьким селом в окрузі. Ще й зараз зберігається у
Мелітопольському музеї текст листа до царя. Навіть до столиці імперії пішки
ходили, щоб знайти правду.
Найпам'ятнішими є події, пов'язані із роками Великої
Вітчизняної війни. Село було окуповане у грудні 1941 року. Щоб уникнути
"несподіванок" від місцевого населення, нова влада усіх активістів заарештувала і відправила до
гестапо. Невдовзі вони були розстріляні.
У роки Великої Вітчизняної війни на правому березі річки
Молочної гітлерівське командування розгорнуло широкомасштабне будівництво
оборонного укріплення, що увійшло до історії під назвою лінії «Вотан». Ця
оборонна лінія була південним форпостом знаменитого «Східного валу» на р. Дніпро, на якій закріпилися гітлерівці після
успішних наступальних операцій Радянської армії у 1943 р.
Лінія «Вотан» повинна була стати
могутньою перешкодою на шляху наступаючої Радянської армії. Вона була оснащена
найсучаснішими на той час видами озброєння, кращі інженери гітлерівської
Німеччини працювали над зведенням оборонних укріплень. Сама лінія брала свій
початок на Токмацьких висотах і упиралася в Азовське море. Вогневі рубежі цієї
лінії займали декілька гряд по всій ширині оборони.
У вересні-жовтні 1943 р. почалося звільнення нашого краю від
німецько- фашистських загарбників. Сходу узяти «Вотан» радянським військам не
вдалося. Тоді радянським командуванням було ухвалено рішення штурмувати лінію
на південь від м. Мелітополя. У ніч на 30 вересня 1943 р. розпочався штурм німецької лінії
«Вотан». Атаки проводилися силами 463-го стрілецького полку В.Я. Бачило.
У ході боїв
на ділянку в районі прориву ввели нові частини: 36-ї та 20-ї танкової бригади 11-го танкового корпусу, які
9 жовтня 1943 р. широким фронтом форсували Молочну. Під час цих подій земля
вмивалася кров'ю полеглих радянських воїнів, а разом з нею і річка Молочна
набула червоного кольору. Не дивлячись на складнощі подолання вогневих перешкод і відчайдушний опір
гітлерівських військ, нашим військам всеж-таки вдалося прорвати здавалося б неприступну
фортифікацію. Ділянка довжиною в 300 метрів була зайнята нашими воїнами. Їм вдалося витримати контратаки німецьких
військ, яких нарахували аж 53! Відчайдушні спроби гітлерівців вибити радянські
війська не увінчалися успіхом. Стримавши натиск німецьких сил, наші армії саме
звідси почали наступ, в ході якого вдалося звільнити м. Мелітополь від гітлерівської чуми.
Видатні постаті міста (села).
У нас багато славних земляків і є серед них вчителі, лікарі,
воїни і прості люді Остапенко Іван Григорович - найстаріший мешканець села. Народився 19
серпня 1911 року. Все життя працював у колгоспі. Був нагороджений медаллю
«Ветеран праці» та іменним годинником. Виховав трьох дітей, має 5 онуків та
правнуків.
У роки Великої Вітчизняної війни
воював у Криму, тричі приймав участь у форсуванні Сивашу. Був поранений. Має нагороди:
медалі «За відвагу» та «За перемогу над Німеччиною», орден Вітчизняної війни II
ступеню.
Музеї населеного пункту (в тому числі
шкільні).
Історико-краєзнавчий
музей «Пам 'ять»
У Мордвинівській ЗШ пошукова робота розпочалася з 1961 року. На той час
вчителем історії-фронтовиком Шкуріним М.М. була створена пошукова група, яка
виявила матір загиблого воїна Гаглазіна Ф.А. З ініціативи учнів і вчителя одна
з вулиць села носить його ім'я. У 1971 році відбулась зустріч учнів школи із
Таісією Григоріївною Гаглазіною. Це був перший крок у величезній і
невтомній роботі.
У 70-ті роки минулого століття пошукову роботу у школі очолювали
Новікова А.А., вчитель історії, та Шиян С.І., піонерська вожата. Саме в той час
було зібрано найцінніший матеріал, присвячений рокам Великої Вітчизняної війни.
Багато поколінь учнів нашої школи брали безпосередню участь у пошуку і зборі матеріалів. Учні листувались з
ветеранами та родими учасників боїв на річці Молочній, проводили зустрічі. І на сьогодні
листи ветеранів та їх близьких зберігаються, особисті речі, фотографії
вивчаються та мають велику історичну цінність. Саме тоді, у 70-і роки, було відкрито кімнату
слави, а пізніше й перший шкільний музей.
Значна частина експозиції музею присвячувалася дуже цікавій
історії виникнення села.
У 90-ті роки музей не працював, а в
1997 р. була здійснена перша спроба відновити його роботу. На деякий час це
вдалося зробити. Експонати з попереднього музею було систематизовано і виділено
окреме приміщення для зберігання.
З 2009 року в школі ведеться цілеспрямована робота,
направлена на систематизацію фондів та відновлення роботи музею... Весь
матеріал музею складається з трьох розділів-експозицій: 1) історія села («Село
і люди»); 2) історія школи («Наша шкільна країна»); 3) та найоб'ємніший розділ
«Відголоски війни».
Сформовано керівний склад нового музею:
1. Директор музею - Цеомашко В.В.
2. Заступник директора з виховної роботи
- Жейнова Л.М.
3. Головний зберігач - Цеомашко В.В.
Так,
завдяки зусиллям школи, громади і піклуванню керівництва райвідділу освіти в
Мелітопольському районі виник ще один осередок культури, в якому турботливо
зберігають пам'ять про сиву давнину і плекають найкращі національні традиції.
Пам'ятки історії,
археології, природи, культури; інші туристсько-рекреаційні та екскурсійні
об'єкти.
МІНІХОВСЬКІ УКРІПЛЕННЯ
с. Мордвинівка, центр сільради
В кінці XVIII століття під час російський-турецьких кампаній
російська армія проходила нашою місцевістю з Ростова через Таганрог для
з'єднання з іншою армією, що прямувала уздовж Дніпра до Криму. Рух на марші гальмував обоз,
переповнений хворими і пораненими солдатами. Перед Овечим бродом армія
зупинилася, військові спорудили земляне укріплення «мініховського» типу - у
вигляді зірки - і залишили тут поранених та провіант для них. За поняттями
XVIII ст. така фортифікація класифікувалася як типовий «штерн-шанець». Слово «шанець»
тоді означало загальну назву польових і тимчасових укріплень, але не визначало їхнього виду.
Зокрема, штерн-шанець означав укріплення, що має зіркоподібну форму. Термін пізніше вийшов
із активного використання. І сьогодні з висоти пташиного польоту видно біля
Мордвинівки земляний вал у формі правильного восьмикутника, оточений ровом. Кажуть, що двічі в ході
російський-турецьких кампаній проїздив через зручну переправу на Молочній сам
Олександр Васильович Суворов із свитою.
Що ж, позиція була зручна. Саме укріплення ховалося за
тодішніми високими травами, зате степ, як і зараз, простежувався до горизонту.
Невідомо, чи довелося тоді войовничим кочівникам випробувати на міць російські
фортифікації, але вони зіграли свою роль у тій війні і внесли свою частку в
перемогу над супротивником. Нагадаємо, у 1736-38 рр. тут стояла 28-тисячна
армія фельдмаршала Петра Лассі.
Місця тут цікаві. Саме село Мордвинівка стоїть на одному з
перехресть історії. Наприклад, вже згаданий Овечий брід - в декількох сотнях метрів
від зіркового укріплення. Тут переправлялися через Молочну і татарські орди, і
запорізькі курені, і російські війська. Тут проходив один із найважливіших
степових шляхів, який використовувався і для торгівлі, і для
війни. А все завдяки тому, що в
цьому місці Молочна зовсім мілка і ніколи глибокою не була. Тут панує пливун,
так що скільки завгодно вибирайте піску - незабаром знову вода не вища за
коліно.
Старовинні укріплення над Овечим бродом у низовинах Молочної
описані в книзі Костянтина Сушко і Геннадія Літневського «Запоріжжя заповідне»,
виданої в 1981 році. На туристській карті області 1985 року, що вийшла тиражем
121400 екземплярів (!) біля села Мордвинівка вказані «Мініховські укріплення,
побудовані в 1736-1738 рр. під час російський-турецької війни 1735-1739 рр.»
Аналогічний текст зберігся на туристських картах до останніх років.
Час проходив, історія штерн-шанцю позабулася. Місцеві жителі
пов'язували укріплення під Мордвинівкою із кримськими татарами, і з Суворовим,
і навіть з німецькою лінією «Вотан».
Укріплення у вигляді восьмикутної зірки були
знов знайдені краєзнавцями на аерофотозйомці сорокалітньої давності, а потім
досліджені на місцевості. Висота валів, що збереглися - до метра, глибина рову - 80 см, розмір
зірки - близько 50-ти метрів.
Залишалося
тільки звірити місцезнаходження укріплень із старовинною картою і підтвердити
їх походження. В книзі
А. Бойова «Російська армія в царювання імператриці Ганни Іоанновни» видання
1906 р. знайшовся опис обставин будівництва даного укріплення. До речі, завдяки
штерн-шанцю було уточнено місце знаменитого в віках Овечого броду.
Місце прориву німецької лінії оборони
«Вотан»
с. Мордвинівка, центр сільради
Цей монумент знаходиться за 3,5 км на захід від села
Мордвинівка і установлений на честь прориву радянськими військами
німецько-фашистської укріпленої лінії.
У роки Великої
Вітчизняної війни на правому березі річки Молочної гітлерівське
командування розгорнуло широкомасштабне будівництво оборонного укріплення, що увійшло до історії під назвою лінії
«Вотан». Під час цих подій земля вмивалася кров'ю полеглих радянських воїнів, а
разом з нею і річка Молочна набула червоного кольору. Не дивлячись на складнощі подолання
вогневих перешкод і відчайдушний опір гітлерівських військ, нашим військам
все-таки вдалося прорвати здавалося б неприступну фортифікацію. Ділянка
довжиною в 300 метрів була зайнята нашими воїнами, їм вдалося витримати контратаки німецьких
військ, яких нарахували аж 53. Відчайдушні спроби гітлерівців вибити радянські війська не
увінчалися успіхом. Стримавши натиск німецьких сил, наші армії саме звідси
почали наступ, в ході якого вдалося звільнити м. Мелітополь від гітлерівської
чуми. Мелітополь був своєрідними воротами до Криму, тому і
захищався так відчайдушно німецькими військами.
Так, багато було кровопролитних битв, в ході яких радянські воїни,
проявляючи чудеса героїзму і мужності, звільняли свою землю від агресора, але
битва на річці Молочна далася нашим воїнам з особливою складністю. Неспроста бої біля села Мордвинівка і
м. Мелітополь були прирівняні до «Малого Сталінграду».
На місці прориву у 1973 р. було встановлено пам'ятний знак:
меморіальну металеву дошку (0,4 х 0,6 м) на залізобетонному стовпі з написом.
24 жовтня 1993 року відбулося перепоховання останків 62-х воїнів Радянської
армії. Згодом, 23 жовтня 2003 року відбулось ще одне урочисте перепоховання
останків 65-ти радянських воїнів - визволителів нашої землі від німецько-
фашистських загарбників. Цією роботою займались пошукова група Запорізькі
області.
В самому селі, в парку поховані ще 462 воїни 118-ї
стрілецької дивізії 28-ї армії 4-го Українського фронту. Відомі прізвища 414 загиблих.
Спочатку на братські могилі стояв простий дерев'яний обеліск. У 1953 р. його
було замінено залізобетонною скульптурою воїна (вис. 2,3 м). У 1976 р.
проведено реконструкцію: за скульптурою встановлено стелу з білого
інкерманського каменю з барельєфом воїнів та жінок. На ній закріплено 35 мармурових
меморіальних дошок з текстом і прізвищами похованих та 142 воїнів-земляків, які
загинули на фронтах другої світової війні. Праворуч встановлено обеліск (8 х 0.73 м) з
інкерманського каменю з датами «1941 - 1945» під зображенням ордену Великої
Вітчизняної війни. Минуло немало часу з тих пір, але й сьогодні ветерани, учні,
жителі с. Мордвинівка та гості приходять сюди, щоб віддати данину пам'яті
загиблим солдатам. Саме це місце стало візитівкою
с. Мордвинівки, куди приїжджають
кілька разів на рік ветерани, гості з усіх куточків України подивитися на реконструкцію
бойових дій а також побачити і пригадати всіх тих, хто віддав життя за мир і
свободу на наший землі.
БЛІНДАЖ У МОРДВИНІВЦІ
с. Мордвинівка,
центр сільради
На південній околиці села мордвинівці
дбайливо зберігають бліндаж, у якому в вересні — жовтні 1943 р. розміщувалися
командні пункти 118-ї стрілецької дивізії та 117-го артилерійського полку 28-ї
армії Південного фронту (після 20 жовтня 1943 р. — 4-й Український фронт).
Наприкінці вересня - початку жовтня радянські війська готувалися
до форсування р. Молочної, за якою знаходилася німецька оборонна лінія. На
околиці села, де розміщувалися командні пункти, було побудовано бліндаж
(земляна споруда з накатом дерев'яних колод зверху). У середині землянки стіни
були обшиті дошками. Значно пізніше стелю перекрили бетонними плитами, а
вхідний пройом укріпили цегляною кладкою.
У 1975 р. поряд з бліндажем установили
цегляну стелу, на якій закріплено п'ять мармурових плит з посвятою та
прізвищами 480 воїнів, які загинули під час визволення села від фашистських
загарбників, та металеву меморіальну дошку на бетонному стовпчику з текстом.
Звідси
здійснювалося загальне керівництво штурмовими батальйонами 463-го полку В.
Бачило, які, націливши свій удар через с. Мордвинівку, форсували ріку. Після
цього було захоплено сильно укріплений опорний пункт супротивника перед Мелітополем. Оволодівши ним та
плацдармом перед містом, героїчні батальйони утримували його до підходу
головних сил, зробивши, таким чином вирішальний внесок в перемогу над ворогом.
Молочний лиман
Лимани - своєрідні природні водоймища широко поширені на півдні України.
Вони утворюються на берегах морів, переважно внутрішніх. За своєю природою вони
споріднені живописним скандінавським фьордам, але формуються на знижених
(переважно низовинних) ділянках прибережної суші. Одним з великих прибережних
азовських водоймищ є Молочний лиман, розташований поблизу Мордвинівки. Північне
узбережжя лиману розташоване на території Мелітопольського району Запорізької
області. Охоронного статусу як заказник (гідрологічний) загальнодержавного значення
Молочний лиман набув Постановою Ради Міністрів України від 28.10.1974 р. №500.
Загальна площа Молочного лиману складає 19 тис. га (акваторія лиману, острови і
прибережна смуга). Ця пригирлова територія річок Молочна, Джекельня і Тащенак
площею 168 кв. км. відзначається великою видовою різноманітністю біологічних
ресурсів і відноситься до найбільш цінних водно-болотяних угідь Приазов'я.
Лиман включений в Міжнародний кадастр Рамсарських територій і визнаний гідрологічним
заповідником державного значення. Тут зосереджена безліч рослин, занесених до
Червоної книги, а також пташиних гніздовій. Крім того, Молочний лиман цінний і як
могутній рекреаційний об'єкт (на його берегах розташовано декілька десятків
дитячих оздоровчих установ), і як місці нересту і нагулу прісноводих і морських
риб.
У заповіднику зустрічається 274 види птахів
(15 з яких охороняються Міжнародним союзом охорони природи, а 44 занесені в
Червону книгу України), більше трьох десятків видів риб, 700 видів рослин (33 з
яких знаходяться під охороною - на міжнародному, європейському і державному
рівнях), більше 300 видів інших живих організмів - ссавці, плазуни, земноводні.
У заповіднику
сформувалася унікальна екосистема. Не випадково на островах
Молочного лиману в период весняно-осінніх міграцій орнітологи налічують до 250 тисяч перелітних птахів.
Історія Молочного лиману сягає своїм корінням в далеке минуле.
Починаючи з XV століття Молочний лиман періодично то з'єднувався з Азовським
морем природним шляхом, унаслідок сильних прибійних штормові вітрів, то
відокремлювався через замулювання тієї ділянки, через яку здійснювався зв'язок
з морем. Результатом цього стало часткове або повне пересихання водоймища.
Під час окупації нашого краю німецько-фашистськими військами
німецьким командуванням було ухвалено рішення про створення постійного зв'язку
лиману з морем. Так, в 1943 році в результаті підриву німцями була утворена так
звана промоїна, що іменується «Старим руслом», яка забезпечила постійні зв'язок
Молочного лиману з Азовським морем. Все це робилося неспроста, тому що в майбутньому гітлерівська
Німеччина планувала зробити з Молочного лиману не лише місце для нересту і
нагулу безлічі видів риб, а й рекреацію, тобто місце відпочинку і оздоровлення.
Наприклад, за розповідями жителів села Мордвинівка німці планували побудувати тут оздоровчу
лікарню, яка повинна була знаходитися на узбережжі лиману в містечку, названому
«Червона балка».
Саме це місце привернуло увагу німців завдяки так званим «багнам», які малі
цілющі властивості. Доказом цього може служити той факт, що безліч людей, що
побували на цих «багнах» отримували зцілення. Такий постійний зв'язок лиману з
морем функціонував аж до 70 - х рр. минулого століття. За цей час Молочний
лиман перетворився на водоймище рибогосподарського значення. У лимані на той
час водилася велика кількість риби: бичок, камбала, судак; заходив з Дону лящ,
короп, карась, тарань і багато інших видів риб. У 50 - 60-і рр. у Молочний лиман запускали
такі види риб,
як «білий
амур» і «товстолобик», але через низькі зимові
температури водоймище повністю покривалося товстою корою льоду, через який риба не могла
отримувати кисень, результатом цього став крупний мор риби. Не дивлячись на це, лиман мав широке промислове
значення, перш за все як головне місце нересту багатьох видів риб.
У другій половині 70-х - початку 80-х років «старе русло»
перестало існувати. Після війни стару промоїну засипали (вона знаходилася в
незручному місці, дуже близько від материка, і не забезпечувала нормального
водообміну), а нову прорили в середині перешийка. Тут же спорудили перемичку, що контролювал
рух риби.
На жаль, «нове русло», що існує і до сьогодні, не може працювати безперервно як «старе русло». Його існування
треба підтримувати штучним шляхом, а саме шляхом розчищення русла екскаваторами
і земснарядами. Річ у тому, що переважним сильним вітром на Азовському
узбережжі є східний
вітер, саме цей чинник враховувався при будівництві даної споруди. Саме східний
вітер повинен був природним чином, розмивати пісок і мулл, тим самим
підтримуючи постійний зв'язок лиману з морем. Але цього не відбулося бо «нове
русло» було споруджене під неправильним кутом і замість розмиву мулу і піску
вітер навпаки наносив його замулюючи тим самим русло. Порушення гідрологічного
режиму лиману, а також обмежена притока в нього води з річок Тащенак і Молочна
- причина відмирання фіто- і зоопланктону, різкого зниження кисню у воді,
необхідного для життєзабезпечення фауни лиману. Гинуть молюски, перш за все
мідії. Креветка, деякі види бичка і камбали, а також піленгас опинилися на межі
зникнення... Як наслідок, улови в Азовському морі скоротилися у декілька разів.
Перш за все через
зубожіння рибних запасів. Тільки з 1986-го по 1996 рік вони скоротилися більш ніж втричі. Рибалки з
прибережних сіл незабаром і зовсім можуть залишитися без роботи.
Після порушення природного балансу
заповідника в ньому страждає все живе. Страждає і мовчки гине як риба, так і
дерева Багатирського й Алтагирського лісництв. Осолонювання лиману згубно
впливає на навколишні сільгоспугіддя продукцію рослинництва і тваринництва в
регіоні. Втрачає Молочний лиман і оздоровчу функцію. Дитячі табори і бази відпочинку
можуть і зовсім не відкритися. Лиман загрожує стяти вогнищем багатьох небезпечних
захворювань і для фауни, що населяє його, і для людей, що проживають поряд.
Він вже стає цим
небезпечним вогнищем, бо тут почастішали масові замори риби. Зараз Молочний
лиман потребує термінових заходів для свого рятування. Можливо в найближчому
майбутньому, як і раніше, з Молочного лиману вийде прекрасне нерестовище для риб і
місце відпочинку та оздоровлення для людей, а також проживання водно-болотяних птахів.
Будемо сподіватись, що цьому посприяє реорганізація заказника в «Приазовський
національний парк».
Методичні матеріали
Урок - ігра у 5 - 6 класах на тему: " Машина часу" - https://drive.google.com/drive/folders/0B6Jk12Eti46gaVQ4OXRlZ1Vra1E
Гра з правознавства у 9 класі на тему: "Знавці Сімейного кодексу" https://drive.google.com/drive/folders/0B6Jk12Eti46gaVQ4OXRlZ1Vra1E
Юридична вікторина у 9 - 11 кл. за темою: "Права дитини" https://drive.google.com/drive/folders/0B6Jk12Eti46gaVQ4OXRlZ1Vra1E
Історична гра: "Знатоки истории" - https://drive.google.com/drive/folders/0B6Jk12Eti46gaVQ4OXRlZ1Vra1E
Исторический брейн - ринг в 7 - 9 классах - https://drive.google.com/drive/folders/0B6Jk12Eti46gaVQ4OXRlZ1Vra1E
Виховний західв 5 - 11 класах на тему: "День Перемоги" - https://drive.google.com/drive/folders/0B6Jk12Eti46gZXMwTXB1U20xNFk
Юридична гра для учнів 9 - 11 класів "Юридичний футбол" - https://drive.google.com/drive/folders/0B6Jk12Eti46gaVQ4OXRlZ1Vra1E
Разработка воспитательного мероприятия на тему: "Моя малая Родина"<a href="http://metodportal.com/node/51785"> Методичний портал | Краеведческий час: "Моя малая Родина"</a>
Князья Киевской Руси
Всемирная история тесты 10 класс
Презентація з історико - краєзнавчої роботи шкільного музею
Комментариев нет:
Отправить комментарий